Як відомо, своєчасне і повноцінне опанування дитиною мови є важливою умовою розвитку її особистості.

Процес формування мови охоплює декілька етапів. Особливо продуктивним і важливим в цьому плані є період раннього і молодшого дошкільного віку від 0,8 - 1 року до 3-4 років.

Протягом цього короткого проміжку часу дитина опановує основні закономірності мовлення.

До 3-4 років її словник складається приблизно з 800-1000 слів, при цьому дитина практично не використовує звуконаслідувань і полегшених варіантів слів. Вона вміє будувати основні види пропозицій з дотриманням норм граматичного оформлення. Чотирилітнє дитя може переказати зміст простої казки, розповісти про свої дії, проаналізувати побутову ситуацію.

Цей період детально, по етапах, описаний фахівцями в області дитячого мовлення.

  Проте, якщо в певний період вказані форми не з'являються, або ви бачите одиничні прояви, це має насторожити вас.

    Відомо, що мовний розвиток хлопчиків і дівчаток відрізняється деякою своєрідністю.

Для дівчаток характерний більш ранній початок мови. У них швидко зростає словник слів, що позначають предмети. Дівчатка порівняно пізно освоюють фразову мову, зате прагнуть говорити правильно, "як дорослі".

Мова хлопчиків характеризується пізнішим початком. У них перш за все формується словник назв дій, відносно рано формується граматична будова, але говорять хлопчики при цьому часто "своєю мовою". Одна і та ж ситуації вимовляються (розповідаються) хлопчиками і дівчатками по-різному. Наприклад, дитина хоче м'ячика.

Скоріше за все, хлопчик голосно кричатиме: " Дай!", а дівчинка тихо нитиме: "М'ячик!". Для батьків ця різниця є невеликою, а для фахівця – значимою.
Почекайте, не хвилюйтеся!
Можливо, ваша дитина лише виключення з правила, підтверджуюче це правило!

Ознаки благополучного розвитку мови у дитини:

• Фізичний розвиток дитини відповідає віку.
• У дитини немає жодних неврологічних захворювань.
• Дитина активно спілкується зі знайомими і рідними і соромиться розмовляти з незнайомими людьми.
• Дитина охоче повторює за вами все, що чує.
• Дитина активно вирішує свої проблеми за допомогою мови.
• Дитина вслуховується в свою мову і прагне виправити свої помилки сама.

Ознаки неблагополучного розвитку мови у дитини:

• Дитина розвивається із затримкою.
• Дитина перенесла важкі захворювання.
• У дитини є неврологічні захворювання.
• Дитина неохоче повторює за вами слова і пропозиції.
• Коли дитина чує прохання "Повтори" або "Скажи це ще раз", вона мовчить, зціпивши зуби, або поводиться так, неначе вона Вас не чула.
• Вона вважає за краще вирішувати свої проблеми самостійно, не звертаючись до вас, по допомогу («самостійна» дитина).
• Дитина однаково активно спілкується із знайомими і незнайомими людьми.
• Дитині байдуже, чи розуміє її хтось. Вона говорить лише їй зрозумілою мовою. На зауваження "Скажи ще раз краще» не реагує.
• Мова дитини значно відстає від рівня розвитку мови його однолітків.

Якщо ви виявили хоч би одну ознаку неблагополучного розвитку мови дитини, це означає,що вашій дитині необхідна допомога!

Батьки часто описують таку ситуацію, коли дитина одного разу вимовляє якесь слово, ніби пробує його «на смак», і більше його не повторює протягом місяців. Інколи справа доходить мало не до бійки.

Батьки спочатку просять повторити за ними слово, потім благають, потім вимагають, врешті-решт, дитину карають — ставлять в кут. Але це доводить лише до одного: з часом всі завдання, що вимагають від дитини словесних реакцій, активно нею ігноруються чи відкидаються. Дитина мовчить чи відвертається у відповідь на будь-яке питання, наприклад: «Як тебе звуть?», «Скільки тобі років?», «Яка іграшка у тебе в руках?» і ін. Вона мукає і показує пальцем, якщо щось просить, а частіше намагається сама задовольнити власні потреби. Така «самостійність» дитини, коли вона без сторонньої допомоги, сама дістає потрібну річ з шафи, включає телевізор і ін., радує батьків, хоча це свідчить частіше про несформованість навиків мовної комунікації і про наявність стійкого мовного негативізму. Якщо ви хочете допомогти своїй дитині, забудьте слова "скажи" і "повтори" хоч би на перших порах.

Заняття треба починати якомога раніше!

Необхідно підкреслити, що тут і надалі ми розповідаємо про дітей з нормальними руховими функціями, нормальним фізичним слухом, в яких є затримка темпів мовною розвитку. Необхідно відзначити, що ще ефективніше можна керувати процесом опанування мови в ранні строки, починаючи з одного року, коли у дитини мають з'явитися перші лепетні слова. В цьому випадку з'являється можливість «співпасти» з природними термінами формування мовлення і уникнути вторинних нашарувань. Чим раніше ви звернете увагу на рівень розвитку мови вашої дитини, чим раніше ви надасте їй допомогу, тим ефективнішою вона буде.

Як допомогти дитині?

Корегувальна робота вимагає багатьох знань і певних навиків. Тому будьте уважні, виконуйте всі наші інструкції в строгій послідовності з написаними. Якщо щось відразу не виходить, порадьтеся з фахівцем. Не кваптеся і не перестрибуйте з етапу на етап.
Всі етапи є строго обов'язковими в представленому порядку. Нам складно визначити, скільки часу буде вам необхідно для занять на кожному етапі. Тривалість щоденних занять і загальна тривалість роботи визначається індивідуально, відповідно до можливостей дітей.

Основними завданнями корегувальної роботи з дитиною, що має зачатки лепетної мови, є:

· розвиток мотиваційної основи мовної діяльності;

· формування імітаційних здібностей.

У нормі,  мова дитини формується в процесі спілкування з носіями мови через імітацію. При цьому поступово відбувається «підгонка» дитячої мови до мови дорослого на основі несвідомого мовного аналізу, синтезу і здібності до лінгвістичних узагальнень. Таким чином, в ході корегувальної роботи, перш за все, необхідно добитися, щоб у дитини з'явилася потреба в спілкуванні.

Спробуйте зробити наступне:

Перший етап.

Сядьте з дитиною десь в затишному куточку, наприклад, на дивані або на підлозі. Створіть інтимну, довірчу обстановку: говоріть тихенько, ласкаво, не віддавайте наказів, не відволікайтеся.

Візьміть улюблену іграшку вашої дитини. Організовуйте з нею просту гру. Супроводжуйте маніпуляції з іграшкою звуками, звуконаслідуваннями.

Дуже важливо, щоб ваша участь не була дуже нав'язливою, але з іншого боку, ви повинні зробити так, щоб ця гра була спільною. Ви можете вибрати будь-яку спільну діяльність, краще доступну і цікаву для дитини.

Наприклад, ви маєте сина. Ви граєте з ним в машинки. При цьому ви катаєте разом з сином машинку, вдаєте її бібікання: «Бі - бі» або «Ту – ту». Спробуйте встановити словесний контакт з сином.

В ході гри запитайте дитину: «Як гуде машина?». І самі відповідайте на це питання: «Бі - бі», – із задоволенням розтягуючи голосні. І якщо після двадцятого або тридцятого разу, коли у вас вже втомилися губи чи язик промовляти це «бі – бі», ви чуєте боязке «бі» від своєї дитини, знайте, що це маленька перемога! Похваліть її! Порадійте разом з сином!

Зрозуміло, що питання можна трошки змінити, наприклад: «Як гуде ця машина?», «А якщо поїде синя машина, як вона гуде?» і так далі.

Якщо у вас дочка, то ви маєте вибрати гру, яка їй подобається, тобто чим вона може займатися протягом досить тривалого часу. Інколи дітям подобається спостерігати, як падають кубики. В такому разі ми радимо зайнятися спільним збиранням пірамідки чи іншої споруди з регулярним його руйнуванням, супроводжуючи останню дію промовлянням слова: «бах». Можна переходити до реалізації наступного завдання – формування навику ехолалії - відбитої мови.

Для цього дорослий (мама, тато, бабуся, вихователь ясел, загалом той, хто займається вихованням дитини) має організувати спеціальне спілкування з дитиною в процесі спільної наочної діяльності або гри.

Пам'ятайте, не можна використовувати прямі інструкції: «Скажи», «Повтори»! Розглянемо детальніше прийоми викликання відбитої мови – імітації мови дорослого дитиною.

Другий етап

Дорослий (педагог) відбирає для імітації 5 – 10 простих за звуковим складом слів, назв оточуючих предметів (наприклад, одягу, іграшок, посуду, їжі (1 – 2 групи)) – того, що дитина любить більш за все.

Для зовсім маленьких дітей можна використовувати імена  близьких людей. При цьому дорослий говорить мовою «няньки», в якій слова спрощені до лепету і багато звуконаслідувань, типу: мишка – пі – пі, кішка – няв або киця і т. ін.

Уявимо, що дитина любить гуляти (справа відбувається взимку) і попоїсти, тому ми відібрали наступну лексику: шуба, шапка, чоботи; ложка, чашка, виделка. Розглянемо на конкретному прикладі, яким чином діє дорослий.

Дорослий під час проведення режимних моментів, зокрема, під час одягання і їжі, багато разів промовляє ці назви, розгортаючи перед дитиною діалог – зразок, в процесі якого виконує ролі запитуючого та відповідаючого. Назви предметів виголошуються в сповільненому темпі, чітко, тобто спрощено. Спочатку багато разів повторюється назва одного предмету, потім іншого, у міру зміни дій.

Наприклад, дістаємо і надіваємо на дитину шубу.
Дорослий. Що ми взяли? – Шубу
Що це таке? – Шуба.
Що зараз ми вдягли? – Шубу.

Потім одягаєте на дитину шапку.
Що ми взяли? – Шапку.
Що це таке? – Шапка.
Що зараз ми вдягли? – Шапку. І так далі

І так промовляється кожне слово по десять, п'ятнадцять, двадцять разів на день. Чим частіше, тим краще, але завжди в процесі дій з цим предметом. Просто так слова повторювати марно. Так може продовжуватися багато днів, навіть якщо на язику у вас повільно, але вірно утворюється мозоль.

Третій етап

Поступово дитину побічно заохочують до вступу до діалогу – після питань дорослий робить все більш і більш довгі паузи (до 5 – 10 сек.). Наприклад:

Дорослий. Принеси тарілку. Що ти приніс?...
Правильно, тарілку. Це тарілка.
Що це?
Це тарілка. І тому подібне

Проте простого промовляння може бути недостатньо, тому дорослий фіксує увагу дитини не лише на заучуванні слова, але і на устроях артикуляцій. Дорослий добивається того, щоб дитина одночасно слухала слово і вдивлялася в артикуляцію. Наприклад:

Дорослий. Де у мене рот? Де губи? Слухай і дивися на губи: та-ріл-ка.
Ще раз: та-ріл-ка.
Давай разом: та-ріл-ка. Молодець!
Хваліть дитину навіть в тому випадку, якщо вона не повторює, а лише уважно стежить очима за рухом ваших губ.
Дорослий. Ще раз разом: та-ріл-ка. Добре.
Таке промовляння має проводитись щодня стільки раз, скільки виробляються подібні дії.

Цей етап, мабуть, один із найскладніших. Зверніть увагу на те, що вся робота будується в процесі реальних побутових або ігрових дій. Друга важлива умова – дитина не повинна навіть здогадуватися, що ви з нею займаєтеся розвитком мови.

Не бійтеся перехвалити дитини.
Якщо у дитини не виходить, ніколи не сваріть її.
Напевно, це ви робите щось неправильно.
Перечитайте статтю чи порадьтеся з фахівцем.

Четвертий етап

Через деякий час ,зазвичай до кінця дня або наступного дня. В деяких випадках може бути потрібно більше часу. Це не означає, що ваша дитина «тупа» чи «ненормальна». Просто вона така. А може, це ви робите щось неправильно?

Дитина починає повторювати за дорослим окремі склади. Ці спроби як тільки можна заохочуються, в той же час дорослий вчить дитину вслуховуватися в зразок і намагатися наслідувати його, хоча на перших порах дитина не зможе поліпшити якість своєї мови самостійно.

Дорослий. Ось виделка. Це виделка . (Пауза.)
Дитя. Ека.
Дорослий. Молодець, виделка. Поглянь, як я говорю (погляд дитини фіксується на губах дорослого). Ви-дел-ка (Пауза) Добре.

На перших порах дитину не заставляють, не змушують повторити слово точно, оскільки вона ще до цього не здібна. Навпаки, всемірно заохочується будь-яка мовна реакція нашого підопічного, що мовчить.

П'ятий етап

Вимоги посилюються поступово, непомітно для вихованця. Одночасно дитині даються серії вправ для розвитку моторики артикуляції в ході повсякденного життя або режимних моментів (умивання, їжі). Наприклад, під час умивання дитину вчать полоскати рот водою із зімкнутими губами, полоскати горло, випускати тонку цівку води через щільно зімкнені губи, язичком перевіряти, чи чисто вичищені зуби і т. ін. Під час їжі можна попросити дитину облизати ложку, поступово збільшуючи відстань між ним і ложкою (природно, в розумних межах), вилизати блюдце, а ще краще піалку, показати, як кішка п’є язиком молоко тощо. Опинилася дитина біля дзеркала – хороший привід зробити з нею гімнастику артикуляції: ми – клоуни і корчитимемо смішні і страшні гримаси. Пограли в конячок - поцокали язичком, пограли в слона – витягнули губи вперед як хобот, пограли в тигра – показали всі зуби в оскалі. Упевнена, що ваша фантазія підкаже вам масу інших варіантів.

Шостий етап

Якщо ви бачите, що дитина успішно повторює за вами пропоновані їй слова, підберіть для роботи наступну серію з 5-10 слів. Робота ведеться аналогічно. Таким чином, поступово нарощується активний наочний словник. Проте ці слова необхідно закріпити в самостійній мові дитини, створюючи ситуації, стимулюючі мовне спілкування дитини з оточуючими його дорослими. Які це ситуації?

- По-перше, використовуються альтернативні питання, типу: «Яку іграшку тобі дати, зайчика чи ляльку?» В ході відповіді дитина обов'язково повинна використовувати мову. Така ситуація може бути створена штучно. Наприклад, при накриванні на стіл до обіду дитині не дають ложки. Дорослий ставить питання: «Що тобі дати – чашку чи ложку?» При такому формулюванні питання створюється вербальна ситуація з елементами імітації. Дитина повинна почути підказку в питанні, і все одно повторити вона має все слово. Необхідною умовою успішної роботи є використання в створених ситуаціях лише того наочного словника, який вже освоєний дитям в ході попередньої роботи.

- По-друге, мовне спілкування дорослого і дитини має бути виправданим на побутовому рівні. Тому наступний вигляд комунікативної ситуації – спілкування в ході виконання доручення. Дорослий просить дитину принести ту чи іншу іграшку, предмет посуду, заздалегідь переставивши його зі звичного на недосяжне для дитини місце, наприклад, на верхню полицю шафи. При цьому важливо передбачити, щоб дитина сама не могла дістати предмет і була вимушена звернутися до дорослого. Дорослий, у свою чергу, стимулює звернення дитини: «Що ти хочеш взяти? Машинку? Як треба попросити? – Дай машинку». Як заохочення дитина отримує шукане. У цій ситуації, як ми бачимо, також використовуються елементи ехолалії.

- Третій вид комунікативних ситуацій – опосередковане спілкування з іграшкою або з тваринами. В процесі гри типу «Дочки-матері», «В гостях у ляльки Каті» і тому подібне, чи догляду за тваринами і птахами, що живуть у вас вдома, чи в дитячому садку, дорослий заохочує дитину до простих висловів: «Попроси в ляльки чашку. Дай, Катя, чашку»; «Уклади ведмедика в ліжко. Заспівай йому пісеньку. Баю-бай, ведмедик, баю-бай»; «Поговоримо з папужкою. Хороша пташка, хороша». Діти при цьому відтворюють не лише окремі слова, але і фрази, наслідуючи дорослому інтонаційно.

Сьомий етап

В міру збагачення словника і появи простих фраз у дитини формується потреба в мовному спілкуванні. На цьому етапі важливо заохочувати бажання дитини говорити. Її треба уважно слухати, хвалити, не прагнути виправити одразу ж всі помилки. Однією з форм стимуляції потреби в мовному спілкуванні є похвала як позитивне підкріплення досягнень дитини. Тому не скупіться на хороші слова і радісні вигуки. Дуже корисно розповідати про досягнення дитини в її присутності іншим членам родини. Якщо дитина спілкується із задоволенням, і ви відзначаєте сплеск її мовної активності, можете спробувати продемонструвати її досягнення, спонукавши її до вислову: «Папа, послухай, як ми співали пісеньку для ведмедика. Баю-бай, ведмедик, баю-бай. Як Діма співав пісеньку». Слова «скажи» і «повтори» як і раніше залишаються забороненими. Якщо ж дитина сором'язлива по характеру, то публічно хвалити її потрібно, а ось демонстрацію досягнень можна відкласти на пізніший період роботи, коли вона сама почне проявляти активність в спілкуванні. Одночасно з роботою по виклику ехолалії у дитини формується цілеспрямоване слухове сприйняття і удосконалюється навик розуміння мови. Робота ведеться по двох напрямах:

1. Розширення об'єму пасивного словарного запасу;
2. Формування регулюючої функції мови.
Обидва напрями тісно пов’язані між собою.

В ході вправ по формуванню ехолалії дітей знайомлять з назвами предметів, основними діями, які з ними виконують, а також їх якостями (малювати, дивитися, слухати, принести, понести, поставити, покласти, сидіти, стояти, лежати і так далі). Крім того, пасивний і активний лексичний словник збагачується за рахунок прикметників, що позначають розмір (великий, маленький), колір (білий, чорний, червоний, жовтий, синій, зелений), форму (круглий, квадратний) предметів. Під час повсякденного побутового спілкування дітей привчають вслуховуватися в мову, виконувати дії відповідно до інструкції на основі словарного запасу, що ускладнюється і розширюється.

Наприклад, ускладнення завдань відбувається за рахунок збільшення слів в інструкції і введення різних ознак предмету: «Принеси чашку», «Понеси чашку", «Принеси червону чашку», «Візьми найбільше коліщатко (від пірамідки)», «Дай великий червоний кубик», «Візьми маленький зелений кубик».

При цьому допомога у вигляді жестів виключається повністю. На перших порах, аби полегшити дитині виконання завдання, дорослий може використовувати семантизовану інтонацію. Слово «маленький» виголошується високим тоном голосу, а слово «великий» - низьким. Але поступово необхідно відмовитися і від такого вигляду допомоги.

При цьому діти повинні орієнтуватися лише на сенс почутого, аби виконати завдання правильно. Правильне виконання інструкції заохочується морально або матеріально, наприклад, можна похвалити, погладити дитину по голівці, налити смачного соку, дати цукерку тощо. А ось якщо дія виконана неправильно, то дорослий має показати зразок і не переходити до складнішого вислову, поки не будуть відпрацьовані прості формулювання.

Кожна інструкція має бути повторена не більше 2-3 рази перед її виконанням. Якщо у дитини розсіяна увага, їй треба дати попередню установку: «Послухай, про що я тебе попрошу; зроби так, як я скажу». Використання такої попередньої установки ефективніше, ніж багатократне повторення завдання на тлі розсіяної уваги, коли хтось з батьків повторює одне і те ж саме прохання, а дитина її ігнорує не через шкідливість характеру, а тому що захоплена чимось цікавішим.

Не думайте, що дитина все робить вам на зло!
Подумайте, можливо, ви не все робите правильно? Можливо, її треба по-іншому виховувати?

Перераховані форми роботи можуть передувати або проходити одночасно із вправами по імітації мови.

У цей період корисно почати формування просторового розуміння прийменниково - відмінникових конструкцій на побутовому рівні з прийменниками «в», «на», «під». Заняття проводять у вигляді гри або в процесі гри, після того, як у дитини сформувався достатній словарний запас і вона активно спілкується з дорослими. Стежте, щоби гра і спілкування з вами приносили дитині задоволення!

Дитині даються завдання: «Поклади пірамідку в стіл», «Поклади пірамідку на стіл», «Поклади м'яч в ящик», «Поклади м'яч на ящик», «Постав машинку на стілець», «Постав машинку під стілець». Дорослий голосом виділяє прийменники, виголошуючи їх голосніше і в трошки сповільненому темпі, тим самим фіксуючи увагу дитини на них. Якщо дитина не розуміє, що від неї вимагається, дорослий сам виконує цю дію, промовляючи її і повторюючи прийменник кілька разів поспіль. Після цього дорослий знову просить виконати ту ж інструкцію.

Аби маляті ця гра сподобалася, до роботи притягуються різні іграшки і казкові персонажі. Наприклад, улюблений ведмедик або лялька. Дорослий дає доручення іграшці: «Мишко, прибери м'ячик в коробку», «Мишко, заховай книжку в ящик». Дитина виконує ці завдання «лапками ведмедика», діє від його імені. Такий прийом дуже добрий, як мінімум, по двох причинах: по-перше, якщо завдання було виконане неправильно, то помилився ведмедик, а не дитина; по-друге, дитина займає позицію вчителя, а це, погодьтеся, набагато комфортніша позиція, ніж учня.

Інший прийом передбачає наявність активнішої участі дитини. Це варіант гри в схованки. У грі бере участь та ж улюблена іграшка, але змінюється роль дорослого – вона «не керівна». Дитина сама ховає який-небудь предмет (окрім коштовностей і грошей), потім бере в руки ведмедика. Дорослий за допомогою іграшки, якою управляє дитина, шукає цей предмет таким чином: «Мишко, поглянь під столом. – Немає під столом. Мишко, поглянь на полиці. – Немає на полиці і так далі». При цьому дії виконує дитина. Подібні ігри доставляють дітям масу задоволення. Вони дозволяють їм відчути свою перевагу над дорослими.

Третій варіант гри передбачає попереднє знайомство з героями казок. У російському фольклорі є непосидючі персонажі, наприклад, колобок, чарівний клубочок, Іван - царевич. Кого або що вибрати, залежить від обізнаності дитини і матеріальних умов. В процесі гри моделюються їх пересування: «Котився колобок, котився і закотився».

Для контролю за розумінням прийменників дорослий може використовувати інструкції, що перечать повсякденному досвіду дитини: «Постав чашку під стілець», «Поклади тарілку в тумбочку» і ін. Поступово інструкції ускладнюються: нарощується кількість дій, зроблених відповідно до інструкції. Використовуються дво- , а потім і триступінчаті інструкції, наприклад: «Візьми ляльку і посади її на стілець», «Дай мені великий червоний кубик, а собі візьми маленький червоний кубик», «Візьми у мене ведмедика, постав на місце, а мені принеси зайчика» і тому подібне.

Восьмий етап

В міру появи лепетної мови дорослий ставить дитині питання під час виконання завдання або після його закінчення: «Що ти приніс?», «Що у тебе?», «Що ти зараз зробив?», «Який (у) … ти приніс?» і тому подібне.

Таким чином, активізується вивчена раніше лексика, а також стимулюється використання мовних засобів. На цьому етапі формування мови не проводиться цілеспрямованої спеціальної роботи по виправленню недоліків вимови звуків і складової структури. Основне завдання батьків чи педагога – навчити дитину вслухуватися в мову і порівнювати свою мову зі зразком. Тому в ході комунікативних вправ допускаються і заохочуються будь-які мовні реакції дитини. Дорослий має категорично уникати оцінок і вказівок типу: «Неправильно!», «Скажи ще раз », «Повтори», «Стеж за собою» і так далі. Поточна корекція має проводитися м'яко, не авторитарно, з опорою на позитивні емоції дитини.

Зразковий сценарій ситуації: Дитя підходить до шафи, полиці з іграшками і просить жестами си голосом дати йому машинку.

Дорослий. Що тобі дати? Машинку?
Дитя. Тр-р-р-р.
Дорослий. Послухай і повтори, як я скажу. Ма-ши-на. (Дитя дивиться уважно на губи дорослого.) Ма-ши-на.
Дитя. А-тіа.
Дорослий. Молодець! (Бере в руки іграшки) Послухай ще раз, як я скажу. Ма-ши-на. Губи стиснули, помукали м-м-м.
Дитя. М-м-м.
Дорослий. Дуже добре! (Підносить іграшку до дитяти, але не віддає її.) М-м-ма-ши-на. М-м-ма-ши-на.
Дитя. Мматіа.
Дорослий. Розумниця. Ось тобі машина. Візьми її. (Іграшку віддають дитині.) Це Ма-ши-на. І так далі.
 
Приведемо зразковий хід бесіди при читанні казки «Ріпка».

Влаштуйтеся зручніше в такому місці, де вас ніхто не відволікатиме: у кріслі, на дивані, в альтанці в саду. Створіть довірчу обстановку. Дорослий читає або розповідає казку, дитина розглядає картинки в книзі.

Дорослий. Посадив дід ріпку. Поглянь, хто це? (Показує на діда.) Це дід. Дід. Хто це?
Дитя. Дь, ді, дід.
Дорослий. Це дід. Правильно. Покажи де у діда очі?
Дитина показує.
Дорослий. Що це?
Дитина. Осі.
Дорослий. Добре. Послухай і поглянь, як я тобі скажу. О-чі.
Дитя. О-ці.
Дорослий. Який молодець! Очі. А де у дідуся ніс? І так далі (Розглянувши ілюстрацію, переходять до наступної). Виросла ріпка велика-превелика (Розглядають картинку з ріпкою).

Заняття подібного типу не повинні проводиться довше 7-10 хвилин, тому дорослий під час розгляду картинок не має «занурюватись» в деталі. Оскільки казка читається багато разів, кожного разу можна детально розглядати різні картинки чи акцентувати увагу на різних деталях. Один раз на частинах тіла, інший – на одязі персонажів, в третій – на віці і розмірах.

Після того, як казка буде прочитана кілька разів, і дитина навчиться впевнено називати дійових осіб, можна переходити до спільної розповіді. Розповідаючи казку, дорослий не називає деяких персонажів, замінюючи слова тим, що вказує на відповідну картинку.

Дорослий. Зараз ти мені допоможеш розповісти казку. Я почну, а ти продовжиш розповідати. Уважно дивися на картинку. Посадив. (Показує на діда).
Дитя. Дід. Дорослий. Правильно. (Показує на ріпку).
Дитя. Їпку.
Дорослий. Молодець! Посадив дід ріпку. Дивиться на наступну картинку. Виросла ріпка . (Показує на картинку і робить жест руками, імітуючи розміри ріпи).
Дитя. Илика. Дорослий. Розумниця! Велика-превелика. І так далі.

Через деякий час діти починають повторювати цілі фрази з цих казок, хоча поки що ці фрази граматично не оформлені і носять завчений характер.

Дев'ятий етап

Поява фраз у відбитій мові є показником переходу дитини на новий якісний рівень розвитку мовлення. Ми можемо переходити до формування навику володіння деякими елементарними побутовими синтаксичними конструкціями: «Дай що-небудь», «На що-небудь», «Хочу щось зробити» і тому подібне. А також засобами вираження вітання, пробачення, вдячності: «Привіт», «Пока - пока», «Спасибі», що супроводжуються відповідними жестами.

Освоєння таких конструкцій також проходить у предметно-комунікативній або ігровій ситуації, в якій як і раніше відсутні прямі конструкції «Скажи», «Повтори», а потреби дитини задовольняються лише після мовних реакцій. Наприклад, дитина просить яку-небудь іграшку жестом, що супроводжується голосовими реакціями. Дорослий з'ясовує, чого хоче дитина, і запитує: «Як треба просити? Дай ляльку! Дай ляльку!» при цьому батьки чи педагог наближає іграшку до дитини, але в руки не дає. Лише після спроби відтворити фразу дитина отримує іграшку, і вихователь її хвалить. Поступово, в міру освоєння імітації слів і коротких речень, необхідно сформувати в дітей потребу у використанні мовних засобів, у тому числі більш досконалих. З цією метою створюється така наочна або ігрова ситуація, в якій дитині необхідне використання мовних засобів. Наприклад, дорослий «симулює» свою зайнятість і неможливість зрозуміти жести дитини, посилаючись на свою зайнятість. Він стоїть спиною до дитини і протирає пил, допомагає вдягнутися іншій дитині і не може перервати своєї справи. Дуже важливо в такій ситуації, аби ваша відмова розуміти дитину не виглядала демонстративно. Необхідно знайти зовнішню причину, що пояснює вашу поведінку.

Не конфліктуйте з дитиною, якщо від цього не залежить її життя і здоров'я!
Вам ще довго ростити вашу дитину і разом вирішувати багато проблем!
Зберігайте добрі довірчі стосунки!

Не забувайте хвалити вашу дитину, коли вона користується мовою. Підкреслюйте, що вам дуже приємно розмовляти з нею. Всі ці нехитрі правила допомагають стимулювати мовну активність дитини.

Якщо ваша допомога була ефективною, ви помітите позитивну динаміку протягом 2 – 3 місяців. Якщо поліпшення не спостерігається, терміново запишіться на прийом до невропатолога чи логопеда.

Якщо ви готові випробувати пропоновані нами прийоми, поверніться в початок розділу «Як допомогти дитині» і слідуйте описаному алгоритму. Окремі етапи пропускати не можна. Можливо, що ваша дитина талановита і з деяким матеріалом справляється досить легко. В такому разі можна дещо скоротити час на окремі етапи.

Якщо позитивні зміни є, але вони вимагають значного часу, наберіться терпіння, не форсуйте події. Вашій дитині треба більше часу і вашої уваги.
Успіхів вам і вашій дитині!

Джерело: http://school1.boryspol.net/index.php?option=com_content&view=article&id=107&Itemid=114